Коли бачимо живопис, то насамперед аналізуємо тон, кольорові поєднання, плями та їх розміщення, власне, саме зображення. Крім того, беремо до уваги ідею картини, її зміст, намальований об'єкт : він реальний чи вигаданий, омріяний чи абстрактний, передану емоцію, чуттєвість чи контекст. Споглядаючи живописні твори, взаємодіючи з ними, ми (і глядачі, і митці) дуже багато вкладаємо в колір, текстури, специфіку фарб, що створюють оптичні ілюзії. Але ми не завжди пам’ятаємо про час, який вкладений у ці твори; про час і присутність в них людини. Малювання ─ це особлива діяльність ─ у моєму випадку, це діалог, але наодинці. Це про бути тут, і не бути десь інде. І наскільки ця присутність відчутна?

​

Деякі з цих робіт намальовані у 2014 році, але більша половина з них належить до 2020. У ці картини вкладені тижні, місяці, роки і дуже багато розуміння та терпіння, про яке не часто говоримо, а можливо, і не замислюємося. Йдеться про той час, який художник присвячує створенню роботи, і про час його відсутності. Цей творчий процес стає можливим завдяки людям, зокрема тим, які є невидимою опорою і вірою, необхідною для того, щоб цей процес відбувався.

​

Моєму коханому чоловікові Петрові, найкращій людині, яку я знаю, з величезною вдячністю присвячується.