Нам випало жити в дуже цікавий, чи, може, дуже тривожний, час. Коли напруга зовнішня накладається із внутрішніми переживаннями, хвилювання видається важким до нестерпності. 
Злива має мінати швидко. Та час дощ такий довгий і важкий, що просто несила дочекатися кінця. Він йде і йде, і доводиться з ним жити. Важко в ньому знайти плюси — їх, мабуть, немає. Він не йде на краще, просто йде. Він, може, і не закінчиться ніколи.  

І ми жили з дощем і звикли. І він не став кращим, ми просто вбулися, виробили імунітет до страху і незгоди, до його постійного надлишку. Може, колись і не зауважимо, як він закінчиться.  

Але навіть з тривого може вийти щось хороше. Від хвилювання з дощами мене рятує довга медитативна праця, на яку я запрошую вас побачити.