«…а з болем минув і жах, і тепер він відчував лише нестерпну втому і гнів через те, що все ось так закінчується. До того, що чекало на нього в найближчому майбутньому, він уже майже втратив цікавість. Смерть переслідувала його роками, а тепер, сама собою, зовсім нічого не означала. Аж дивно, як сильна втома усе полегшує..»

Ерне́ст Мі́ллер Ге́мінґвей «Сніги Кіліманджаро» 

Основна концепція серії ілюстрацій полягає у викоритстанні структурного елементу з сусідньої сторінки. Ці 2 нібито окремі картинки у поєднанні стають одним цілим. Одна частина дзеркально доповнює іншу, формуючи єдиний сюжет. Коли книга закрита зображення цілісні але приховані від споглядання — коли ж читач занурюється в текст і розкриває видання — ілюстрації розпадаються на два полярні за змістом елементи.

Надихаючись процесом створення друку станкової графіки, коли незадруковане місце формує певну площу — я відтворив цифровим методом силуети контрформ деяких сюжетів з розрахунком на доповнення змістом пустих площин.

На одному з фрагментів ми можемо побачити чоловіка, який втратив зір, і все, що він може зараз, слухаючи оповіді, дивитись на світ очима своєї близької людини. На іншій — стариган, який втратив в житті все, але єдине, що його турбувало – доля залишених кота та голубів, і будучи зараз далеко від дому, подумки він повертається туди. Якщо об’єднати диптих у одне зображення, герої оповідання зможуть мати те, що вони втратили.

​