Misha Piskur | My Site

Міша Піскур

Здалека близько

Цей проєкт — про тишу між людьми. Про тілесну присутність, про погляди без пояснень, про зв’язки, що часто відчуваються глибше за слова.

Мене цікавлять моменти, в яких люди не грають ролей.

Коли вони просто є. Стоять, сидять, тримаються, дивляться.

Я малюю ці стани — не як великі події, а як чесну присутність у просторі.

Це спроба побачити людину такою, як вона є: з її сумнівами, надією, вразливістю.

Ключовим для мене є поняття внутрішньої стигматизації — коли ми самі навішуємо на себе уявні обмеження, сумніви, страхи.

Мої персонажі часто мовчазні, але в їхніх позах і жестах відчувається щось крихке, знайоме.

Я малюю не героїв, а присутніх. Не драму — а внутрішній стан.

Ці образи часто прості, ніби дитячі.

Бо мені близьке наївне, м’яке бачення — таке, як у дитинстві, коли ще не встигли навчити, що є “нормальним”, а що — “іншим”.

Це спроба бачити добре в кожному — не за красиві жести, а просто за сам факт присутності.

Мій досвід сформований подвійною реальністю.

З одного боку — сільське дитинство, повсякденність, садок, яблука, земля, рутина.

З іншого — культура, яка здавалася іншою, далекою: західна, зокрема афроамериканська культура.

Мої друзі приїздили з Америки, привозили музику, фільми, стиль.

Це було магічно, геть інше. Але воно мене формувало. І так само, як усе місцеве — стало частиною мене.

Темношкірі образи в моїх роботах — не поза. Це не “іншість”. Це я. Частина того, що формувало моє бачення.

Зараз це не здається далеким. Воно звичне, своє.

І я не думаю, чи маю право це малювати. Воно просто виходить.

«Здалека близько» — про те, як відстані зникають, якщо дивитись уважно.

Як те, що колись здавалося вигаданим, стає частиною твого внутрішнього світу.

Як просте — тілесне, щоденне, нібито звичайне — зберігає в собі глибину.

Це про ніжність до людини.

Про право бути.

І про те, що справжнє — майже завжди тихе.

BIO

Михайло Піскур народився у 1995 році в Україні, мешкає у Рівному.

Резиденція в Карпатах, результатом якої стала виставка.

Основні теми, які досліджує художник, — це людські стосунки, віра в себе та різноманітні позиціонування особистості в суспільстві.

Ключовим поняттям у творчості є внутрішня стигма.

Простота та наївність образів нагадують щиру дитячу сприйнятливість, чутливість та пошук доброго в кожній людині.

Фіксування звичних моментів, які, сповнені легкості, перетворюються на усвідомлення швидкоплинності життя та важливості вміння радіти і зосереджуватися на доброму. Виховання здатності знаходити радість у дрібницях

Мене цікавить те, що зазвичай проходить повз — як люди сидять, торкаються, мовчать.

Я дивлюся на тіло не як на об’єкт, а як на історію.

Малюю не ідеальне, а присутнє.

Ці роботи — про повсякденність, яку ми не завжди помічаємо, але в якій є все: турбота, втома, спокій, увага.

Мені хочеться зберегти ці моменти — без прикрас, але з повагою.

Це спроба побачити життя таким, яким воно є.

І дозволити собі бути в ньому — просто, по-справжньому.

Іноді здається, що все найважливіше — в тиші.

В тому, як люди присутні.

В тому, як вони є.

Мене завжди цікавили люди. Не образи в голові, а живі — з тілом, тишею, спогадами.

У своїх роботах я дивлюся на те, як ми існуємо поруч: у стосунках, у відстані, у внутрішніх розмовах із собою.

Мене особливо цікавить, як ми стигматизуємо себе. Не зовнішні ярлики, а ті, що тихо сидять усередині. Я хочу їх бачити — не щоб засудити, а щоб зрозуміти.

Я виріс у селі. Але паралельно існувала інша реальність — західна культура, особливо афроамериканська: музика, фільми, стиль, передачі.

Це був мій уявний світ. Друзі приїздили з Америки й привозили щось дуже далеке й дуже особливе.

Тоді я не усвідомлював, наскільки це впливало на мене. А тепер — розумію: ця культура стала частиною мене, так само як і моє дитинство в садку, запах яблук, земля під нігтями.

Так і в роботах — немає чіткої межі, звідки що. Просто все природно перетікає в образи.

Люди в моїх картинах — часто темношкірі, тому що таке сприйняття мені органічне. Це не жест, не концепт. Це частина мого досвіду, моєї пам’яті.

Мої образи прості. Іноді — наївні, як малюнки з дитинства. Але ця наївність — чесна. Вона про спробу бачити в кожному щось хороше.

Про увагу. Про присутність. Про спокій, у якому можна бути собою.