.png)
.png)
Міра Бачкур
Тортури Купідона
У серії «Тортури Купідона» я свідомо працюю з абсурдом і кічем як з формою колективної візуальної памʼяті. Мене цікавить естетика зображень, які колись виконували роль міфу для повсякденного життя: килими за спиною водія маршрутки, настінні гобелени в гаражних кооперативах, інтерʼєри, де поряд із зображеннями оленів, лісів і тварин висіли журнали з ідеалізованими жіночими тілами.
Ці образи формували примітивну, але щиру уяву про красу, бажання, силу й любов. Вони були нашими першими міфами спрощеними, гіперболізованими, часто вульгарними, але глибоко емоційними. У цьому середовищі еротика, природа й героїчність існували поруч без ієрархії, зливаючись у дивний, кічевий, але впізнаваний всесвіт.
У своїх роботах я навмисно поєдную цю «низьку» візуальну традицію з більш витонченими, історично канонічними структурами образу. Орнаментальність, ритміка й декоративність нагадують мені про інший тип візуального міфу той, що існував у європейській традиції, зокрема в естетиці Вільяма Морріса, де природа перетворювалася на безкінечний візерунок, а краса була формою втечі від реальності.
Цей контраст між гаражним килимом і декоративною утопією, між грубим бажанням і витонченою формою стає ключовим полем напруги в серії.
Купідон у моїй інтерпретації не романтичний символ любові, а тіло, затиснуте між цими двома типами міфу. Він народжений з бажання, але постійно катується образами, які це бажання продукують. Його тортури це зіткнення ідеалізованої любові з кічевою, споживчою, навʼязаною фантазією, що сформувала наше уявлення про близькість ще задовго до реального досвіду.
Абсурдність і навмисна візуальна надмірність стають тут інструментами не іронії, а викриття: я не висміюю ці образи, я повертаю їм силу як архаїчним, наївним, але дуже живучим міфам.
