Але ти, почувши різке й наказове "марш!",

добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.

І лаштуєш загін веселих та злих зарізяк,

і вони в поході співають приблизно так,

як ангели в небі нічні херувимські концерти.

Площина - це пустелі й царства, хребти, міста,

над якими лишень атмосферна густа висота

в сім ворожих небес, - і яка з них розрада чи манна!

Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,

виноградною впертістю кручених, битих лоз

ти проб'єшся туди, де доречне слово "рахманна".

 

Так що тут зупинка для прощ і пущ,

і останній камінь, і дощ, і кущ,

і тому гординю в собі розплющ -

ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.

Ця стіна - це примара така, об яку

розсипається Азія з ii масивом піску,

розбиваються валки всі об неi, стрімку,

а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.

Але ти приблуда, і доля твоя така:

мандрувати вниз, поки тече ріка,

поки віриш: на світло, немов з мішка,

можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.

 

Фрагмент віршу Юрія Андруховича «Індія».

 

Це історія у фото, де ви не побачите Тадж Махал, Делі і метушню великих міст. Це подорож стежками просякнутими автентикою простого життя. Від 40 градусної пустелі Джайсальмеру до холодного Кашміру у підніжжі Гімалаїв.