У своїх роботах мисткиня свідомо поєднує наївність і викривлення. Сюжети можуть описувати дрібні побутові ситуації, але саме в дрібницях контекст та образи проявляються найглибше. Різноманіття та велика кількість сюрреалістичних, подекуди гротескних персонажів не є провокацією заради провокації, а радше візуалізація внутрішніх станів, які важко артикулювати прямо але хочеться показати чесно.

 

Авторка залучає глядача до рефлексії й роздумів, роблячи перший відвертий крок - демонструючи власну призму, крізь яку бачить світ. Попри провокативність або пошлість деяких образів, в корені завжди лежить наївне сприйняття та щире бажання наповнити оточуючий світ добром.

 

Глядач тут - не спостерігач, а співрозмовник.

Йому пропонується не розгадувати, а відчути, впізнати, поставити власні ‘що якщо?’ і дозволити собі не мати остаточних відповідей.