
Дарія Жарікова
Свідома Романтизація
У культурі людина завжди прагнула романтизувати страждання і боротьбу. Від міфів, казок і до сучасних фільмів ми бачимо героїзацію болю. Тут варто згадати Ніцше з його «Все, що мене не вбиває, робить сильнішим».
Ця фраза звучить просто і надихаюче, але коли її приймати буквально — вона перетворюється на пастку. Вона підмінює сенс життя ілюзією, що щастя можливе лише через жертву, а глибина з’являється тільки з болю. У такому погляді зникає цілий пласт досвіду — виснаження, травма, співчуття до себе.
Виникає внутрішня суворість, яка легко переходить у жорстокість до себе. Тривалий чи надмірний стрес не робить сильнішим — він виснажує фізично і психологічно,і позбавляє ресурсів.
Така сліпа віра у випробування перегукується з «токсичним позитивом», де будь-який досвід намагаються видати за користь або капіталізувати його. «Подолав травму — тепер маєш цінний досвід».Проте іноді відбуваються просто погані речі, і чесність полягає в тому, щоб дозволити болю існувати без прагматичного сенсу.
Життя динамічне. Ні постійне щастя, ні постійне страждання неможливі. У цьому русі головне — баланс і вміння змінювати власні переконання..
Християнська традиція й західна культура в цілому багато зробили для формування уявлень про страждання як шлях очищення. Проте насправді страждання не є основою буття, а мистецтво й співчуття — шляхом до його подолання, радше шляхом самопізнання.
Самі по собі страждання не надають особистості глибини й не роблять її щасливою. Подолання випробувань — вимушене, але не самоціль. Пошук сенсу та глибоке переживання досвіду незворотно змінюють бачення світу, залишаючи по собі як сліди травми, так і можливості для зростання. Віктор Франкл — після досвіду концтаборів писав, що сенс може бути знайдений навіть у стражданні, але воно не є цінністю саме по собі.
Навіть у вирі війни поруч із колективними потрясіннями продовжуються й індивідуальні історії. Прагнення до щастя не згасає навіть на тлі катастроф і спільного болю.
Моя виставка — це нагадування про інше: що світ складніший за «позитив–негатив». І що романтизація може бути не сліпою героїзацією болю, а свідомим вибором бачити красу у звичайному, віднаходити сенс не лише в драмі, а й у простому існуванні.
Не кожен біль має бути уроком, іноді йому достатньо простору для існування. І саме в цій непрагматичності з’являється інший вимір свободи.
Тут доречно згадати Камю:
«Вимагати щастя і терпляче шукати його. Немає необхідності проганяти меланхолію, але є потреба знищити любов до важкого й фатального. Бути щасливим із друзями, в злагоді зі світом і досягти свого щастя, йдучи шляхом, який усе одно веде до смерті. Але головне — жити. Не миритися, не відступати. Завжди вимагати більше. Бути, а не здаватися”.
Artist Statement
Я, Жарікова Дарія, сучасна українська художниця, малюю метафоричні картини в стилі абстрактний фігуратив, про стосунки людини з собою та світом.
Моя творчість досліджує теми взаємодії, цілісності, особистісних ресурсів і самосвідомості.
Використовую абстрактний фігуратив, щоб звертатися до глибинного рівня сприйняття, минаючи логіку й раціональність.
Картини нагадують фрагменти сну або несвідомих асоціацій, що відкривають для глядача можливість інтроспекції.
Це простір, що запрошує до роздумів про вразливість, трансформацію і невичерпний потенціал людського духу.
Я працюю з олійними фарбами, графічними техніками, цифровим мистецтвом, відео-артом, шукаючи нові звучання для поєднання академічної техніки з сучасними художніми концепціями. Моє мистецтво — це простір для рефлексії та можливість для глядача відкрити себе заново через візуальну терапію.
.png)
.png)






